29 червня 2011 року у відділі літератури і інформації з питань мистецтв Вінницької обласної універсальної бібліотеки ім. К.А. Тімірязєва, в межах тридцять шостої зустрічі учасників і гостей проекту SETEOLA, відбулося чергове засідання клубу SETEOLA-ART. Тема: «Марко Вовчок у світі мов і культур». Засідання проводив Олексій Рябоконь (Алекс), засновник і лідер проекту SETEOLA, голова. Ради клубу. Дивіться текстовий, фото і відеозвіт про зустріч.
On June 29, 2011, at the Department of Literature and Information on Arts, the Regional Universal Scientific K.A.Timiryazyev Library of Vinnytsia, there was held the 36th meeting of participants and guests of the Project SETEOLA –SE[lf]-TE[aching] O[ther] LA[nguages] as a regular sitting of the Club ‘SETEOLA-ART’. Marko Vovchok – a prominent Ukrainian writer and translator – was spoken of on how she learned and used languages in her life and creative activity. The meeting was conducted by Oleksii Riabokon (Alex) – the founder and leader of the project, the Club Council Head. See the text, photo, and video report of the meeting.
Доброго дня, шановні члени і гості клубу SETEOLA-ART! Ви щойно прослухали фрагмент пісні ‘A Final Countdown’ у виконанні групи ‘Europe’. Це музичний символ нашого проекту. А його візуальний символ – оцей тигр на і’мя Алекс.
Я, Олексій Рябоконь, засновник і лідер проекту SETEOLA, голова ради клубу SETEOLA-ART, вітаю Вас на плановій зустрічі клубу. Здавалося б зовсім недавно ми відкривали наш клуб, говорили тоді про Лесю Українку.
Ще менше часу відділяє нас від того дня, коли ми святкували першу річницю сайту EUROSETEOLA.ORG в Магіцентрі, а потім, ось тут-таки, вели бесіду про Соломію Крушельницьку, а ж ось знову разом на зустрічі, тема якої – «Марко Вовчок у світі мов і культур».
Серед інших членів Ради клубу, присутніх сьогодні, – Войтюк Нелі Адамівна, зав. відділу літератури і інформації з питань мистецтв Вінницької обласної універсальної обласної бібліотеки ім. К.А. Тімірязєва (на фото – зліва)
і Марчук Олена Володимирівна - зав. відділу літератури іноземними мовами Вінницької обласної універсальної обласної бібліотеки ім. К.А. Тімірязєва.
Перед тим, як перейти безпосередньо до теми нашої зустрічі, хочу сказати, що Вінницька обласна універсальна наукова бібліотека ім. К.А. Тімірязєва, на базі якої функціонує наш клуб, розвивається і вглиб, і вшир. Ось-ось її діяльність має вийти за межі власної будівлі… на вулицю, в прямому сенсі цього слова. Про новий напрямок роботи розкаже Свіргун Ольга, співробітниця відділу літератури іноземними мовами.
З огляду на сьогоднішні українські та європейські реалії, можна з повним правом сказати, що Марко Вовчок, поряд з Лесею Українкою і Соломією Крушельницькою, є ідеалом і взірцем як у творчому, так і в соціальному відношеннях. Російська дворянка за походженням, палка шанувальниця й глибокий знавець української мови, Марко Вовчок була одночасно близькою і до найнижчих верств тогочасного суспільства Росії й України, і до російської й української духовно-інтелектуальної еліти, і до провідних митців Європи.. У її творчості це відбилося в тому, що вона писала свої твори українською, російською і французькою мовами, робила переклади кращих творів європейських письменників з кількох мов. Треба сказати, що і за своїми міжособистісними контактами вона була одночасно і росіянкою, і українкою, і європейкою. Так можна стверджувати, оскільки особливостями життєвого шляху Марка Вовчка були активне спілкування її з багатьма відомими діячами російської, української й європейської культури, науки, освіти, суспільного руху. Все сказане і зумовило вибір героїні для нашої сьогоднішньої зустрічі.
Марко Вовчок (літературний псевдоним Марії Олександрівни Вілінської, а за метрикою – Віленськоїю) народилася 10 (22) грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії у збіднілій дворянській сім’ї. Маєтком на той час управляла бабуся новонародженоЇ – теж Марія Олександрівна, але Данилова, за першим чоловіком – Шаталова, а за родинними переказами – литовська княжна Радзівілл, яку вивіз таємно від батьків армійський офіцер Шаталов. Ця обставиина, а також очевидна асоціація прізища майбутньої письменниці в обох варіантах – Віленська і Вілінська – з Вільнюсом, теперешньою литовською столицею, створюють для нашої розмови, з одного боку, певний пікантно-романтичний фон, а з іншого – таку собі космомополітичну ауру, у якій, крім російських, українських, французьких, німецьких, англійськиїх та інших компонентів прогля дає ще й литовський.
Орловський край дав Росії і світу багато видатних письменників і поетів. Серед них можуть бути названі такі прізвища як Тургенєв, Лєсков, Тютчев, Фет, Писарєв, Бунін, Андреєв, Пришвін, Вольнов, Новіков. Отже середовище, в якому народилася і перебувала до 18 років Марія Вілінська, багато в чому зумовило її подальший життєвий і творчий шлях. Але не тільки це. Видовища, коли на базарі, поряд з худобою, продавали людей, розлучали чоловіків і жінок, батьків і дітей, на все життя запам’ятались їй і зробили з нею палкого борця проти кріпацтва, за демократичні свободи.
Батьки – Олександр Олександрович Вілінський. – офіцер, рід з ярославських Поповічив. У його формуляррі зокрема говориться :«російською, німецькою і французькоб мовами читати і писати уміє». Мати – Парасковія Петрівна – володіла кількома мовами, зокрема французькою. Без цієї мови дітям і кроку не можна було ступити. За кожну провину, наприклад розбиту чашку, вони мусили вимолювали прощення французькою. Маша всю вину завжди брала на себе і, таким чином, мала велику мовну практику.
На формуванні поглядів письменниці позначилося тривале перебування в інтелігентних сім’ях родичів, зокрема батьків Д. І. Писарєва ( її троюрідного брата, пізніше — видатного критика й близького друга письменниці). В салоні її тітки К. П. Мардовіної в Орлі збиралися відомі письменники й фольклористи. Там Марія познайомилася з майбутнім своїм чоловіком, українським фольклористом і етнографом О. В. Марковичем, який відбував заслання в Орлі за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського братства (його соратниками були Шевченко, Костомаров, Куліш, Гулак). Величезна його заслуга – у залученні до української культури і мови талановитої росіянки, яку він змусив повірити в свою обдарованість і схвалював перші літературні спроби. Всі роки сімейного життя вони листувалися – трьома мовами – російською, українською, французькою.
Взявши призівще Маркович і почавши писати, Марія Олександрівна прибрала собі чоловічий псевдонім Марко Вовчок, що незабаром прогремів по всій Російський імперії, – можливо за аналогією з псевдонімом відомої французької письменниці Жорж Санд, яка насправді була Андіна Аврора Люсіль Дюпен. За родинним переказом цей псевдонім і пішов від нового призвіща письменниці за співзвучністю. Є й іншіНпояснення. Так, у селах Немирівського району здавна й доси поширено імя Марко. Були там і є також села й хутори з назвами Вовки, Вовчки.…
А зараз зробимо короткий огляд біографіі Марка Вовчка з точки зору її власного мовно-культурного багажу, в тому числі оволодіння мовами.
Російська мова. З дитинства Марія Вівлінська була близькою до повсяяденного життя й художньої творчості найнижчої верстви російського суспільства – кріпаків. Народна мова, пісні, казки – все це оточувало і цікавило її мало з не народження. Вона мала можливість вільно спілкуватись з прислугою. Була в неї і своя Арина Родіонівна, яка знала і любила співати багато народних пісеню. Отже, народна творчість увійшли в її свідомість з молоком годувальниці.
Літературний талант Марії Олександрівни, спочатку на російськомовній основі, проявив себе дуже рано. У 18 років вона пише ліричне оповідання цією мовою, в якому сорокаліній чоловік, лежачи в ночі в садку, слухає романс «На заре ты ее не буди», який співала молода дівчина. Це оповідання присвячене Опанасу Марковичу. У нас з вами зараз теж є можливість прослухати цей романс (слова А.Фета, музика О. Варламова) у виконанні видатної російської співачки Надії Обухової.
Переїхавши з чоловіком в Немирів, одночасно з роботою над новими оповіданнфми українською мовою, Марія Вілінська, тeпер вже Марко Вовчок, почала створювати серію оповідань з російського народного побуту і перекладати свої українські оповідання російською мовою. Дивно, що робила вона це, будучи географічно далекою від Росії. У немирівський період, у час великого творчого піднесення, Марко Вовчок пише такі оповідання російською мовою — «Надежда», «Маша», «Катерина», «Саша», «Купеческая дочка», «Игрушечка», які ввійшли до збірки «Рассказы из народного русского быта». У творчості російською мовою Марко Вовчок виявила себе майстром і великих прозових жанрів, автором проблемних романів та повістей («Червонный король» (1860), «Тюлевая баба» (1861), «Жили да были три сестры» (пізніша назва — «Три сестры», 1861), «Глухой городок» (1862), «Живая душа» (1868), «Записки причетника» (1869 — 1870), «Теплое гнездышко» (1873), «В глуши» (1875), «Отдых в деревне» (1876 — 1899).
Була вона також провідною російською перекладачкою. Завдала ніщівного удару по літературних піратах і низькопробних перекладачах. Нею було перекладено російською мовою багато творів з французької, англійської, німецької, польської літератур, зокрема п’ятнадцять романів Жюля Верна. Виступала Марко Вовчок і як критик (цикл «Мрачные картины»), редактор петербурзького журналу «Переводы лучших иностранных писателей» (до участі в журналі вона залучала багато жінок-перекладачок).
Українська мова. Українські пісні, поряд з російськими, Маша мала можливість чути з дитинства. В зошиті її батька знайдено українську пісню, яку він грав на фортепіано –«Малесенький соловейко, чом ти не щебечеш». Виховувалася в приватному пансіоні Мортеллі в Харкові. В дортурах цього пансіону вона чула живу українську народну мову від прислуги.
Після відбуття заслання О. Маркович переїзжає з дружиною на Україну. Проживаючи в 1851 — 1858 рр. у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині, Марія Олександрівна досконало вивчила життя, культуру, мову українського народу. Нам, вівнничанам приємно згадати, що коли чоловік отримав посаду молодщого вчителя географії в Немирівській гімназії, у житті Маріїї Олександоівни почався чи не найплідніший період творчості.
Дорога з Вінниці до Немирова така красива, що здається казковою. У цих місцях бувала Марко Вовчок, милувалася, як і ми тепер, цими ж райськими кущами, відпочивала в холодку під цими ж липами.
В самому Немирові тоді була резиденція графів Потоцьких. Тодішній граф був покровителем гімназії. В Немирові того часу було мішане населення. –українці, росіяни, поляки, євреї, немці-колоністи, що створювало сприятливі умови для оволодіння багатьма мовами. В Немирові працює музей М. Вовчка.
Живучи разом з першим сином Богданом у сільській хаті неподалік від Немирова, Марко Вовочок накидала перші оповідання українською мовою. Повість «Інститутка», що її письменниця почала 1858 р. в Немирові, було завершуено наступного року в Петербурзі. Її «Народні оповідання» отримали високу оцінку, зокрема Пантелеймона Куліша, який писав: «…що за диво, що за краса нашої мови, що за слава нашому сільському люду!» У листі до Шевченка Куліш пише: «Побачиш, які дива в нас творяться…- щоб Московка преобразилась в українку, да такі повісті вдрала, що хоч би й тобі, мій друже, то прийшлося би в міру!»
І. Тургенєв, згадуючи свої зустрічі з Шевченком, пише, що на його запитання, якого автора слід читати, щоб швидко навчитися малоросійьскої мови, Тарас жваво відповів: «Марка Вовчка! Він один знає нашу мову!». До речі, саме Тургенєв переклав «Народні оповідання» російською мовою.
Під час перебування на Україні Марко Вовчок жадібно ловила кожне слово про геніального поета, від кого б воно не йшло. Він був її духовним наставником, однодумцем і соратником..
Знання української мови допомогло Марку Вовчку у спілкуванні з чеськими поетами Фрічем і Нерудою, з яими її познайомив через рекомендаційні листи Тургенєв, що вказував на близкість української і чеської мов.
В результаті вона переклала чеські пісні українською мовою.
Власне українські народні пісні завжди надзвичайно цікавили Марка Вовчка. Коли вона пербувала в Парижі, туди з Швейцаріі приїхав композитор Мертке. З голосу Марії він записав 210 українських народних пісень, з яких обробив і видав 25. Видано і збірник українських народних пісень, зібраних Марком Вовчком.
Постачала вона матеріали і М.Драгоманову, який видав кілька збірників українських народних пісень.
А зараз прозвучить українська народна пісня «Така іі доля» на слова Т. Шевченка.
Сьогодні в нашій зустрічі бере участь Тетяна Петрівна Пірус, яка представляє кафедру етнології Вінницького державного педагогічного інституту імені Михайла Коцюбинського. До речі, при цій кафедрі працює етнографічний музей, деякі експонати з якого прикрашають сьогодні цю залу.
Тетяна Петрівна розкаже нам про те, як у її життя і свідомість увійшла Марко Вовчок.
Період перебування за кордоном особливо характерний тим, що Марко Вовчок як український прозаїк розробляє жанри психологічної повісті («Три долі») й оповідання («Павло Чорнокрил», «Не до пари»), історичної повісті та оповідання для дітей («Кармелюк», «Невільничка», «Маруся»), створює жанр соціально-побутової казки («Дев’ять братів і десята сестриця Галя»).
Марко Вовчок збагатила українську літературу жанрами соціально-проблемного оповідання («Козачка», «Одарка», «Горпина», «Ледащиця», «Два сини»), баладного оповідання («Чари», «Максим Гримач», «Данило Гурич»), соціальної повісті («Інститутка»), психологічного оповідання й повісті («Павло Чорнокрил», «Три долі»), соціальної казки («Дев’ять братів і десята сестриця Галя»), художнього нарису («Листи з Парижа»).
Історичні повісті та оповідання для дітей «Кармелюк», «Невільничка», «Маруся» ще за життя Марка Вовчка здобули широку популярність повість. З творчістю Марка Вовчка зростає міжнародна роль української літератури. За свідченням Петка Тодорова, проза письменниці у 60 — 70-х рр. XIX ст. мала вирішальний вплив на розвиток болгарської белетристики.
Французька мова. В будинку дядька після смерті батька Марія під наглядом гувернантки зубрила французькі дієслова, читала твори французьких авторів. У домі Писарєвих, де також перебувала деякий час Марія, ситуацію визначала мати - Варвара Дмитрівна. Вона читала французькі романи, вела щоденник і писала листи правильною французькою мовою. Митя Писарєв, майбутній видомий критик, в чотири роки уже добре читав російською, а французькою розмовляв як природжений парижанин.Вчила вонга французьку і в приватному благородному жіночому пансіонаті Мортеллі в Харкові.Після чотирьох років навчання його випускниці мило щебетали французькою мовою, сяк-так розмовляли німецькою або англійською. Усе це, поряд з уже згаданим вживанням французької мови у рідній сім’ї, сприяло оволодінню цією мовою на досить високому рівні.
Згодом Марко Вловчок переклала французькою мово словацьку казку про дванадцять місяців. Але головне – переклад власних творів французькою мовою і французьких авторів – Жуля Верна, Віктора Гюго – російською. Жуля Верна ми з вами знаємо і любимо саме завдяки Марку Вовчку. Він сказав, що повністю довіряє переклад своїх творів Марку Вовчку, оскільки вона добре знає і глибоко розуміє французьку мову. В умовах, коли не було літаків, не говорячи вже про Інтернет, справу було поставлено так, що ці твори виходили майже одночасно в Парижі французькою і в Санкт-Петербурз російською, бо як тільки автори закінчували їх, ці роботи негайно пересилалися потягом до Росії.
Марко Вовчок. Виступапа і як власне французька письменниця. Вагомим є її внесок у розвиток французької літератури для дітей і юнацтва (15 творів). Деякі рекомендовано міністерством освіти для використання у французьких школах. Повість «Маруся» у переробленому П.-Ж. Сталем вигляді стала улюбленою дитячою книжкою у Франції, відзначена премією французької академії і рекомендована міністерством освіти Франції для шкільних бібліотек.
В домашній бібліотеці Марка Вовчка – твори Монтеня, Ларошфуко, Паскаля, Стендаля, Санд. Меріме, Рабле, Бальзака, Флобера, Гонкурів,Золя.
Німецька мова. Її Марія почала вивчати в пансіонаті в Харкові. Знаходячись в Дрездені на лікуванні, Марко Вовчко, за порадою Тургенєва, бере уроки німецької мови.
На той час знання німецької мови давало ключ до всієї світової класики. Крім власне німецьких творів Гете, Гейне та інших, існували чудові переклади німецькою Гомера, Шекспіра тощо.
Потім було перебування у всесвітньо знаному цетрі науки і освти – Гейдельберзі. Жити там і не вчитися було неможливо. Уроки коштували дешево, а педагоги були прекрасні. Розклад, який склала собі Марко Вовчок: чотири рази на тиждень – англійська мова, два рази – італійьска, німецька – три рази. Оволодівши кількома мовами, вона потім з однаковим успіхом пеорекладала з французької, англійської, німецької, польської; читала італійською й чеською мовами. За десять років переклала цілу бібліотеку французьких, англійських, німецьких книг.
Англійська мова. Після першого приватного уроку мова їй здалася легкою. Похвала вчителя – добра вимова, швидко розуміє пояснення. Марко Вовчко переклала «Правдиву історію маленького обірванця»Джеймса Грінвуда. В ії домашній бібліотеці – Дікенс, Текерей, Скотт, Філдінг, Шекспір, Шеллі.
Польська мова. Немирівські гімназисти були переважно синами шляхтичів та польського ведльможного панства. Вчилися російською мовою, а між собою розмовляли рідною польською. Опинившись у цьому новому для неї оточенні, Марко Вовчок швидко і легко вивчила польську мову. Познайомилася вона і з польською літературою. Адам Міцкевич, поряд з Пушкіним, Лєрмонтовим, Шевченком, став її улюбленим поетом до кінця життя. В подальшому була близькою до кола польських літераторів і революційних емігрантів. В домашній бібліотеці мала твори Елізи Ожешко, Болеслава Пруса та інших.
Багато можна сказати й про те, що й самого Марка Вовчка дуже активно перекладали у багатьох країнах Європи. Твори Марка Вовчка за її життя, починаючи з 1859 р., з’являються в чеських, болгарських, польських, сербських, словенських перекладах, виходять у Франції, Англії, Німеччині, Італії та інших європейських країнах. Цікаво було б згадати, що у 1879 році відомий французький письменник Сталь (він же видавець, бізнес-партнер М.В. Етцель) отримав премію академії за французький переклад повісті Марка Вовчка «Маруся».
Наша зустріч добігає кінця. Перед тим як зробити висновки з нашої бесіди, я б хотів надати слово Кашпрук Юлії Михайліні - провідному співробітнику відділу літератури іноземними мовами. Річ у тім, що вона зовсім нещодавно повернулася з надзвичайно цікавої міжнародної конференції, яка проходила в Даніїї, де вона представляла проекти, які тим чи іншим чином пов’язані з бібліотекою ім. К.А. Тімірязєва, в тому числі і наш проект SETEOLA і EUROSETEOLA.ORG – центральний компонент нашого проекту. На даний момент кількість відвідувачів сайту становить 39195.В наслідок цієї презентації сайт відвідали зацікавлені мешканці Данії, Ірландії, Нової Зеландії, Аавстралії, США.
Навіть стислий огляд життя і творчості Марка Вовчка примушує бежзмежно дивуватись таланту, енергії й багатогранності цієї жінки, чий шлях не було всипано лише трояндами. Було там достатньо і колючок, а такого, ,о вона, можливо, хотіла б змінити. Але чи шкодувала вона про щось по-справжньому?
Ось я зараз зачитаю її листа, а ви спробуєте визначити, в якому віці його написано, чи хоча б в який період життя – юність.молодість, зрілість, старість?
А ось лист, написаний в останні дні життя.
Ні, вона очевидно ні про що не шкодувала. Нашу розмову про Марка Вовчка ми завершуємо однією з найвідоміших пісень французькою мовою, фактично третьою мовою письменниці, у виконанні найзнанішої французької співачки Єдіт Піаф –«Ні, я ні про що не шкодую». Скажу по секрету, це й моя одна з найулюбленіших пісень всіх часів і народів.
А перед цим скажу, що наш клуб йде на літні канікули, але проект продовжує функціонувати ь у своїй компютерній версії. А ми з вами знов зустрінемось у вересні і в наступному сезоні поговорим трохи вже й про чоловікі – Драгоманова, Франка, Лисенка, Грушевського. Дякую за участь у нашій зустрічі. Щасти Вам! А зараз – Єдіт Піаф, яка ні про що не шкодує. Після того, як прозвучить пісня, прошу сфотографуватись усім разом на добру згадку.
