17 квітня 2011 року у відділі літератури та інформації з питань мистецтв Вінницької обласної універсальної бібіліотеки ім. К. А. Тімірязєва відбулася тридцять третя зустріч учасників проекту SETEOLA («Самонавчання інших мов»), присвячена ініціаціі нового напрямку проекту – клубу SETEOLA-ART. Тема зустрічі – «Леся Українка у світі мов і культур». Зустріч проводив керівник проекту SETEOLA Олексій Рябоконь (Алекс), голова Ради Клубу. Дивіться текстовий, фото та аудіозвіт про зустріч.
On April 17, 2011, at the Department of Literature and Information on Arts, the Regional Universal Scientific K.A.Timiryazyev Library of Vinnytsia, there was held the 35th meeting of participants and guests of the Project SETEOLA –SE[lf]-TE[aching] O[ther] LA[nguages] dedicated to the initiation of a new Project’s direction – the Club ‘SETEOLA-ART’. Lesya Ukrainka– a prominent Ukrainian poetess, literary critic, and translator – was spoken of on how she learned and used languages in her life and creative activity. The meeting was conducted by Oleksii Riabokon (Alex) – the founder and leader of the project, the Club Council Head. See the text, photo, and audio report of the meeting.
Аудіозапис зустрічіОлексій Рябоконь. Доброго дня, шановні гості! Радий Вас бачити у цій ошатній залі Відділу літератури й інформації з питань мистецтва Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Клімента Аркадійовича Тімірязєва.
13 лютого, тобто зовсім недавно, виповнилося 140 років з дня народження Лесі Українки. Наша сьогоднішня зустріч присвячена саме їй. Тема зустрічі – «Леся Українка у світі мов і культур». Чим було продиктовано цей вибір?
Перш за все я хотів ще і ще раз сказати собі і всім нам: «Шануймося, бо ми того варті! Нам є ким і є чим пишатись». А Леся Українка була яскравою особистістю, видатним діячем нашої національної і європейської літератури, висококультурною й високоосвіченою людиною, поліглотом. Вона мала великий досвід вивчення й викладання мов і пов’язаних з ними культур різних народів.
Цією зустріччю ми започатковуємо новий напрямок у функціонуванні проекту SETEOLA – клуб митців і поліглотів SETEOLA-ART. Назва клубу розшифровується таким чином : «Самонавчання інших мов – Мистецтво».
Його основна мета - збір, систематизація, розповсюдження й обговорення відомостей про те, як видатні літератори, і взагалі митці композитори, художники вивчали різні мови, які самі мови, як вони їх використовували у повсякденному житті й творчості.
Говорити про Лесю – все одно що рахувати зірки на небі жодного людського життя не вистачить. А в нас з Вами є лише приблизно година. За цей час я спробую запалити хоча б кілька зірочок, згадати факти з Лесиного життя , які, можливо, маловідомі широкому загалу. Ми поговоримо про те, якими мотивами керувалася вона, вивчаючи різні мови культури, які вольові якості й здібності при цьому виявляла, яким власне був її мовний багаж, які методи вивчення мов вона використовувала.
А перед цим слід сказати, що є відомості про походження предків Лесі з боку батька – Петра Косача, помітної фігури серед волинського дворянства, з Герцеговини на Балканах. Серед цих предків були і герцоги. Звідси й назва країни. А з боку матері, відомої як українська письменниця Олена Пчілка, що була з шанованого роду Драгоманових, предками були греки. При чому не місцеві, а з самої Греції. Один з них був перекладачем на російській службі. А перекладач грецькою звучить як «Драгоман». Отже є всі підстави говорити про генетичні передумови інтересу Лесі Українки до мов і культур інших народів, гуманістичного й гуманітарного спрямування її світогляду.
Треба також зазначити, що не тільки мовно й культурно насичене сімейне середовище, яке створювала своїм дітям Олена Пчілка, а також спілкування з родичами й сусідами – Драгомановими, Старицькими, Лисенками –були сприятливими факторами Лесиного розвитку. В родині, де говорили кількома мовами, виховувались любов й пошана перш за все саме до української мови й культури. І це органічно поєднувалося з залученням до мовно-культурної спадщини інших народів.
Леся навчилася читати вже в чотири и роки. Важко зараз сказати як саме це їй вдалося, але читала вона в цьому віці не тільки рідною, але й французькою мовою. Що саме? Ну, наприклад ілюстроване видання казок Андерсена французькою мовою. Його подарував Михайло Старицький – автор відомого твору «За двома зайцями», літературний батько тієї самої Проні Прокопівни Сірко, яка навчалася в пансіоні мадемуазель Нінон з Бордо і взагалі любила щоб все було «по-хранцузькому, не по нашому». Повторюся, що на відміну від Проні, Леся, яку в дитинстві звали Лося, а разом з братом Михайлом – Мишелосею, любила і наше, українське, і французьке, тай не тільки. Вона й чужого навчалася, й свого не цуралася.
А навчалася вона під сильним і благотворним впливом дядька – Михайла Драгоманова – видатного українського публіциста, історика, філософаа, економіста, літературознавця, фольклориста, громадського діяча, представника знаного роду українських суспільних і культурних діячів Драгоманових . Він подарував їй багато чого зі своєї бібліотеки. Особливо Леся захоплювалася творами французьких авторів шкіл Жорж Санд і Еміля Золя.
Взагалі французька мова займала помітне місце протягом усього Лесиного життя. Цієї мови вона навчала і молодших дітей родини, й інших родичів, зокрема Світозара Драгоманова, приватних учнів, коли потрібно було заробляти на своє утримування й лікування. Вона також планувала перекласти Тараса Бульбу французькою мовою. І ще один факт. Захоплюючись історією сама, Леся написала підручних для братів й сестер «Стародавню історію східних народів» на основі праці знову ж таки француза Менара «Історія стародавніх народів Сходу».
Німецька мова й література також були близькими Лесі. Згадати хоча б ї переклади творів Гейне. Та й історією стародавніх народів вона зацікавилася саме після відвідування Берлінського музею, де був широко представлений Стародавній Єгипет. Можливо, там було щось подібне до цього папіруса.
Взагалі, східним стежкам у житті й творчості Лесі Українки треба було б присвятити окрему зустріч. Можна було б згадати і зв’язок «Лісової пісні» з давньоіндійським епосом «Рігведа», й вивчення азів арабської мови під час лікування у Єгипті, й єгипетські мотиви у її віршах, взагалі великий інтерес до Сходу, очарування ним. Можливо, як ми очаровуємося цією прекрасною вазою з Іраку.
Говорячи про Лесю Українку у світі мов і культур, зокрема східних , не можна не сказати, що її переклади шедеврів східної літератури має своїм відлунням те, що в подальшому Лесині зазвучали у перекладах східними мовами – арабською, грузинською, таджикською, китайською.
Італійська мов прийшла в життя Лесі тоді, коли вона взялася за переклад «діалогів» Леопарді, спеціально в прискореному темпі вивчила італійську граматику. В подальшому вона багато читала і усно спілкувалася цією чудовою мовою, яка за своєю мелодикою, і це визнано фахівцями, так подібна до нашої української . І навіть (звукоутворення в нас подібне фокус – «Піду додому», «Фініта ла комедіа»).Тому не дивно, що серед італійців і українців так багато чудових співаків.
І французька, і італійська мови, як відомо, походять від латини. Леся поглиблено вивчила і цю мову для того, щоб задовольнити свій інтерес до історії Стародавнього Риму. Також вона знала й грецьку. Натякаючи на походження Драгоманових, вона казала братові, «що наш рід таки елінський».
Взагалі можна сказати, що Леся Українка вивчала мови для:
- розваги;
- самоосвіти;
- навчання інших;
- ознайомлення українців з шедеврами світової літератури;
- ознайомлення світу з найкращими зразками української літератури;
- спілкування (усного, письмового) з носіями різних мов і культур.
В цілому, Леся Українка, палка патріотка своєї батьківщини, була прихильницею всесвітнього діалогу мов і культур, духовного єднання народів на гуманістичній й гуманітарній основі.
З огляду на тяжкий стан здоров’я й часом скрутне фінансове становище, Леся Українка виявляла у вивченні мов і культур, як і у всьому що вона робила, величезну мужність й волю. Вона, як ми знаємо, «без надії сподівалась». Недарма Іван Франко називав її «єдиним мужчиною в українській літературі», при цьому не забуваючи відзначити, що в неї «ніжне дівоче серце». Ось приклад. Захопившись творами великих англійських літераторів ХУІІ століття, Леся взялася за англійську мову, яка їй спочатку здавалася занадто важкою. Але труднощі було подолано і в невдовзі вона читала без словника дуже і дуже серйозні літературні та інші праці цією мовою.
Безумовно, в успіхах Лесі значну роль відігравали її здібності. Про це їй говорила вчителька англійської мови. Сама Леся вважала, що в світі немає такого звуку людською мови, який вона не могла б вимовити. Наприклад, майже рік перебуваючи в Болгарії, де жив і працював в Софійському університеті емігрувавший туди Михайло Драгоманов, Леся маже досконало оволоділа мовою цієї країни. Небагатьом іноземцям вдається правильно вимовити болгарський голосний звук, який позначається літерою, подібною до російського твердого знаку. А Леся могла і дуже дивувала носіів мови правильною вимовою саме цього звуку. Зрозуміло, що неабияких здібностей вимагало й самостійне вивчення мов.
Леся Українка, як я вже говорив, була справжнім поліглотом. Вона вільно розмовляла українською, російською, польською, французькою, німецькою мовами. Досить добре італійською й болгарською (остання настільки проникла у її свідомість, що коли вона хотіла заговорити польською, то часто промовляла болгарською. Словянська рідня все ж таки. Леся також читала й перекладала з англійської, чеської, сербської, скандинавських мов. Читала, як вже згадувалося, латиною. В її листах знаходимо вирази практично всіма цими мовами.
Вивчаючи мови різних народів, Леся робила це переважно за допомогою книжок. Але сама вона вважала, що без посереднього спілкування, без «живої речі», вивчити мову неможливо. Тут Леся трохи суперечила собі. Так, збираючись у плавання на кораблі, де, як передбачалося, більшість становитимуть італійці, вона раділа, що це допоможе їй удосконалити знання їхньої мови. Але все ж таки у подорож з тією ж самою метою вона взяла для перекладу твори італійських авторів.
Цікаво, що навчаючи своїх молодших родичів французької мови, вона намагалася розмовляти з ними тільки цією мовою. Зараз ми б сказали, що вона таким чином створювала «штучне мовне середовище».
Отже, Леся Українка – взірець для всіх нас, українців. І літераторів, і перекладачів, і самоуків. Вона б органічно вписалася в сучасну європейську інтеграцію, не забуваючи при цьому й про національну свідомість й високу громадянськість.
А зараз прошу подивитись невеличку виставку, де представлено книжки різними мовами про Лесю Українку, а також книжки мого авторства –«Методическое обеспечение самообучения иностранномуязыку» (1998), «Русско-английский и англо-русский анатомический словарь» (2005), “Self-Teaching Other Languages” (2010).
Нарешті, пропоную обрати Раду клубу “SETEOLA-ART” у складі:
- Олексій Рябоконь – голова Ради, керівник проекту SETEOLA, кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри українознавства Вінницького національного медичного університету імені Миколи Пирогова.
- Неллі Войтюк – заступник голови Ради, зав.відділом літератури та інформації з питань мистецтв Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Клімента Тімірязєва.
- Олена Марчук– заступник голови Ради, зав.відділом літератури іноземними мовами Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Клімента Тімірязєва.
- Ольга Коляструк – доктор історичних наук, зав.кафедри етнології Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.
- Анна Краєвська - кандидат філологічних наук, викладач кафедри українознавства Вінницького національного медичного університету імені Миколи Пирогова.
